І.Ф.
Кардаш родом із села Івано – Благодатне Кіровоградського району. Батьки його
працювали у колгоспі. Як і багато
сільських хлопчиків маленький Ваня мріяв
про море. Закінчивши в 1951 році семирічну школу, вступив до Миколаївського морехідного училища,
щоб вивчитись на моториста. Однак в училищі більше уваги приділяли
навантажувально – розвантажувальним роботам, ніж навчанню. Юний Іван разом з новим товаришем швидко вирішив проблему і поїхав у місто
Таганрог, де і став працював токарем на
комбайновому заводі.
Пізньої
осені 1952 року Іван Кардаш був
призваний у військово – морський флот. Мрія збулася. Балтійське море зачарувало його своєю
суровістю і красою. Особливо запам’яталася фортеця Кронштадт. Тут дислокувався учбовий загін з 11 тисяч
новобранців, шість шкіл якого готували командорів, машиністів, мінерів, інших
спеціалістів військово – морської справи.
Після навчання Іван Федорович став служити мінером на тральщику. Ніколи
не забував свою першу знешкоджену міну. «Це було огидне «рогате» чудовисько, начинене 500 кг вибухівки –
пригадує Іван Федорович. Її помітили
одного похмурого ранку. Невисокі хвилі
бились об її осклизлий шаровидний
корпус. Разом з двома матросами я підпалив бікфордів шнур. Матроси дружно
налягли на весла. Метрів через двісті всі лягли на дно шлюпки, і в цей час
пролунав потужний вибух.» За
знешкодження плавучої міни матрос І Ф. Кардаш
був удостоєний відпусткою додому на 15 діб.
Під
час відпустки Іван побував у Кіровограді
, і на центральному ринку його зупинив чоловік без лівої руки
із Золотою Зіркою Героя.
Протягнувши правицю, представився:
-
Григорій Олександрович
Куропˈятников.
Разом
пішли до скверу , розговорились. Виявилось, що
Григорій Олександрович теж воював мінером на морському «мисливці», а
зараз працює заступником голови виконкому міської ради . Чоловіки потоваришували. Григорій Олександрович почав допомагати батькам
Івана. Все життя І.Ф. Кардаш зберігав у серці найтепліші
спогади про цю людину.
П’ять
років служив Іван на Балтиці, був старшиною І статті, боцманом. Кмітливий українець сподобався командиру
корабля, і він запропонував йому залишитись на понадстрокову службу. Але, як
море колись кликало його в юні роки, так і зараз потягнувся моряк всім серцем до рідної,
степової Кіровоградщини.
Приїхавши
після звільнення у запас в Івано -
Благодатне, Іван Федорович деякий час
працював інспектором по кадрах Шостаківської
РТС. Тут доля звела з бухгалтером цього підприємства Оленою
Балануцею. Одружилися. Переїхали до міста Кіровограда. Працював більше 10 років
на заводі «Червона зірка» кочегаром, бригадиром, майстром.
За цей час закінчив 11 класів школи робітничої
молоді і Кіровоградський технікум сільсько – господарського машинобудування, одержав спеціальність
техніка – технолога.
У
1969 році І.Ф. Кардаш перейшов у систему Облміжколгоспбуду на посаду головного
механіка пересувної механізованої колони. Будував санаторій
«Лісова Поляна», комбінат будівельних матеріалів.
Наступні
віхи його трудового шляху – посада директора
кар’єро – управління, генерального директора комбінату «Кіровоградсільбудіндустрія». Перша черга згадуваного комбінату була пущена
в дію у 1976 році. Його поява у
промисловій структурі нашої області не була випадковою. Радянський Союз приступив до реалізації
широко розрекламованої Продовольчої
програми. Треба було дати потужний
імпульс розвитку громадського тваринництва,
будувати нові комплекси, кормоцехи, силосні споруди. Замовлень
вистачало, але комбінат не забезпечував їх виконання, працював не ритмічно. За
чотири роки тут помінялося шість директорів і сім головних інженерів. Ось таку картину застав новий, сьомий
директор комбінату. Уже один огляд території, з якої роками не вивозились
терикони будівельного сміття, міг будь в
кого вселити розпач. Але не в Івана
Кардаша. Складність завдань, що постали перед ним, ніби пробудили нові душевні сили, мобілізували його волю.
Тільки вперед, до повного освоєння потужностей підприємства, використання всіх
потенціальних можливостей колективу – таким став обраний курс. Була
удосконалена структура управління виробництвом, налагоджена міцна трудова
дисципліна в управлінському апараті. Робочий день з приходом нового директора
починався з диспетчерської години, на якій аналізувалася робота обˈєднання за
минулу добу. Підбиття підсумків роботи
підприємства за місяць стало регулярним.
Механізм управління задіяв чітко і злагоджено. Без відриву від
виробництва і. Ф. Кардаш навчався на
механічному факультеті КІСМу (нині
національний технічний університет). Він
закінчив вуз з відзнакою, отримавши фах інженера – механіка будівельних машин.
Іван
Федорович Кардаш провів велику роботу по поліпшенню умов праці в обˈєднанні.
Вся територія була заасфальтована,
побудована заводська їдальня і теплиця, яка забезпечувала взимку всіх
працівників підприємства свіжими овочами. Виросли корпуси ремонтно –
механічного цеху і цеху гіпсових виробів, заправна станція, мийка і т.д..
Було
здійснено значне житлове будівництво. Починали у селі Соколівському:
збудували чотири 16- квартирних і три 24
– квартирних будинки. Потім землю під забудову виділили в Кіровограді на
території пересувного шляхо – будівельного управління. Тут виріс вже цілий
мікрорайон «Будіндустрія» багатоквартирні житлові будинки, два гуртожитки для
малосімейних. Було збудовано дитячий садок на 320 місць. Іван Федорович немало
подбав про забезпечення здорового відпочинку будівельників. З його ініціативи в
селі Обознівці на березі водосховища було збудовано базу відпочинку «Курені», в
якій було 22 будиночки типу «курінь», дві кухні – їдальні, більярдна, літній
танцмайданчик, човнова станція.
Якось
з газет Іван Федорович дізнався, що одному з сторожових кораблів Чорноморського
Флоту присвоєно назву «Григорій Куропˈятников». Ця звістка глибоко схвилювала
колишнього моряка. Спогади про дружбу з Героєм Радянського Союзу
Г.О.Куропˈятниковим викликали щем у душі, бажання поспілкуватися з матросами і
офіцерами сторожовика. Іван Федорович
звернувся до керівників Кіровоградського і Компаніївського районів – з проханням
підготувати і доставити в Севастополь продукти харчування для команди «Григорія
Куропˈятникова». Посильну допомогу
надали і учні Івано – Благодатненської школи.
«Посилка» вагою 11 тон була завантажена в «КАМАЗ» і доставлена до
Севастополя. Слідом за вантажем вирушили в подорож до підшефного прикордонного корабля учні села Івано – Благодатне. Започатковане з
ініціативи І.Ф.Кардаша шефство над
кораблем «Григорій Куропˈятников» стало вже доброю, усталеною
традицією. Кожного року в День Військово
–Морського Флоту України з нашої області вирушає до міста – героя Севастополя представницька
делегація з щедрими подарунками.
І
ось в цих умовах сказала своє добре слово мала Батьківщина – Івано –
Благодатне.
Ще
в 1989 році процвітаюче обˈєднання «Кіровоградсільбудіндустрія»
взяло під своє шефство Івано – Благодатне, «неперспективне» село, що йшло до
свого занепаду. Місцеве господарство за згодою своїх працівників стало аграрним
цехом об'єднання, а І.Ф. Кардаш – його начальником. Розпочалося широке будівництво:
за три роки було споруджено 60 осель, триповерхову школу І – ІІІ ступеня в
комплексі з двоповерховим дитячим садком. Всі вулиці села покрилися асфальтом.
В селі було прокладено закільцьований водопровід, більше 12 кілометрів лінії
електропередач, реконструйовано радіомережу, змонтовано АТС на 128 номерів,
впорядковано два ставки.
Під
безпосереднім керівництвом Івана Федоровича були збудовані, обладнані і
запущені в роботу олійня, млин, крупорушка, пекарня, дільниці з консервації
фруктів та овочів, склад для збереження плодоконсервної продукції та овочів.
Було збудовано тваринницький комплекс. Тваринницька та рослинницька галузь
давали не погані прибутки. Проявом вдячності і поваги івано – благодатненців до
І.Ф. Кардаша було обрання його в 1998 році сільським головою.
Завдяки
старанням Івана Федоровича у 1995 році була побудована школа, яка стала
прекрасним символом відродження Івано – Благодатного. Палацом радості назвали
благодатненці свою школу. Тут запроваджена кабінетна система навчання, яка ведеться
на основі найсучасніших методик з допомогою комп’ютерів. Діє хореографічний
гурток, є чудовий спортивний зал. В бібліотеці, до якої приєднані фонди
сільської книгозбірні разом з її читачами, є тисячі книг різноманітної
тематики. Учні та вихованці дитячого садка харчуються в шкільній їдальні.
Успішно вирішувались і інші соціальні питання.
У 1995 розпочала активно
забудовуватися нова вулиця «Науки» (для працівників школи і дитячого
садка). Після капітального ремонту
невпізнанно змінився клуб. Було побудовано двоповерхову будівлю сільської ради,
ФАП, новий магазин.
У 2000 році
селяни отримали приватизаційні акти на землю.
19
вересня 1997 року вчена рада Академії будівництва України присвоїла
І.Ф. Кардашу звання члена – кореспондента
Академії. А 30 квітня 1998 року Указом Президента Л.Кучми йому за вагомі досягнення в праці, високий професіоналізм
було присвоєно почесне звання «Заслуженого будівельника України».
Глибока
економічна і фінансова криза, наче смерч пронеслась над колись потужним
підприємством будівельної індустрії, яке очолював І.Ф.Кардаш. Через те, що в
республіці і області давно припинено будівництво тваринницьких комплексів,
практично перестав функціонувати завод залізобетонних виробів. Теж саме можна
сказати і про завод керамзитового гравію, деревообробний завод. 26 – го
березня 1999 року, переконавшись у невідворотності руйнівних процесів у
економіці держави, відпрацювавши 25 років на посаді директора «Кіровоградсільбудіндустрії»,
Іван Федорович подав заяву і вийшов у відставку.
Руйнівна
криза не минула і Івано – Благодатне, за відродження якого енергійно
взявся І.Ф. Кардаш. Незважаючи на розвинену інфраструктуру,
господарство стало банкрутом.
Активною
життєвою позицією, вірністю обов’язку,
великою працездатністю, чесністю і сумлінністю, щирою вдачею і готовністю
завжди прийти на допомогу Іван Федорович заслужив глибоку повагу людей.
Помер
І.Ф.Кардаш 1998 року. Похований у місті Кіровограді. В рідному
селі на стіні побудованої ним школи односельці встановили пам’ятну дошку, як
знак світлої пам’яті та безмежної вдячності Людині з великої букви Івану Федоровичу Кардашу.
Немає коментарів:
Дописати коментар